Так, за часів до Геродота (до 5 століття до н. е.) існувала думка про те, що Гомер був не однією історичною особою, але являв собою колективне позначення для поетів стародавнього героїчного епосу в цілому. Пізніше, від часу Платона (4 століття до н. е.) і засновника гомерівської критики Аристарха Самофракійського (2 століття до н. е.), утвердилася думка, що Гомер був одноосібним творцем «Іліади» та «Одіссеї». Наразі, хоча питання і не ставиться в такій виразній і простій формі, науковці також поділяються на «ревнителів єдності» , та «мисливців за піснями» (Liederjäger). Було зроблено першу спробу переглянути традиційні уявлення про авторство Гомера. Засновник гомерівської критики французький абат д’Обіньяк доводив, що «Іліада» є збіркою окремих пісень, укладених без усякого плану.
Роздратований такою несправедливістю, герой хотів вихопити меча і кинутися на царя, але з’явилася невидима для всіх богиня Афіна і наказала Ахіллові вкласти меча у піхви та здійснити свою помсту інакше — вийти з бою. Він зачинився у своєму наметі і не виходив з нього, оплакуючи кохану. Сукупність проблем, пов’язаних із з’ясуванням виникнення гомерівських поем, відношення до авторства Гомера, їх подальшого формування і взаємин — становить зміст, так званого, «Гомерівського питання». Громадська влада, представлена «стариками градськими», тобто родовими старійшинами, виступає тут в ролі третейського судді, примирителя сторін позовників, з рішенням якого вони могли і не вважатися. У таких умовах за відсутності централізованої влади, яка здатна підпорядкувати своєму авторитету ворогуючі роди, міжродові розбрати нерідко зростали в криваві цивільні усобиці, що ставили общину на грань розпаду. Таку критичну ситуацію ми бачимо в завершальній сцені «Одіссеї». Родичі женихів, озлоблені загибеллю своїх дітей і братів, полеглих від руки Одіссея, спрямовуються до заміської садиби його батька Лаерта з твердим наміром помститися за загиблих і викоренити усю царську сім’ю.
«Уніарії» обстоюють єдність і художню цілісність обох поем, а певні невідповідності в них і суперечності пояснюють пізнішими вставками або просто перекрученнями. Адже слід урахувати, що між їхнім виникненням і офіційним записом у середині VI ст. (так звана «Пісістратова реформа», за якою в поемах заборонялось щось змінювати- додавати чи викидати) минув тривалий час. Цей поет мав могутній талант і завдяки своїй поетичній силі здобув загальне визнання.
Роль цього письменника або редактора теж розумілася нескінченно різноманітно, починаючи від механічного склеювання окремих пісень і закінчуючи підведенням окремих пісень під власну творчу концепцію. Вона визнавала за Гомером створення тільки однієї невеликої поеми і приписувала розвиток і закінчення поем цілому ряду інших авторів. Цих авторів іноді налічували кілька десятків, базуючись на різного роду протиріччях у поемах Гомера і вважаючи, що суперечні частини поем повинні обов’язково належати різним авторам. Не раз відновлювалась також теорія «абсолютної єдиноосібності», яка приписувала створення обох або принаймні однієї поеми тільки одному автору, подібно до створення такого ж роду поем в новий час. Економічна могутність знаті забезпечувала їй командні позиції в усіх справах общини як під час війни, так і в мирний час. Лише найзаможніші люди общини мали можливість утримувати бойового коня. У природних умовах Греції за відсутності багатих пасовищ це було далеко не просто.
Виходить, що Гомер свідомо уникає опису сучасних йому умов життя і побуту. Написані вони гекзаметром (шестистопним дактилем), який вимовлявся кілька співуче. Величезне значення мають також постійні епітети, розгорнуті «хмарогонитель» Зевс, «білолокітна» Гера, «срібнонога» Фетіда, більшою частиною складні, трохи громіздкі. Уповільнений темп оповіді, його величний характер розмальовується незвичайними фарбами в описі природи. Свої претензії на особливе, привілейоване становище в суспільстві аристократи намагалися обґрунтувати посиланнями на нібито божественне походження. Тому Гомер нерідко називає їх «божественними» або «богоподібними».
Авторству Гомера приписувалися багато творів, але в результаті визнані тільки “Іліада”, “Одіссея” і “Маргіт”, остання не дійшла до нашого часу. Суперечка про особистість Гомера, його біографію, часи життя, авторство, сприяла надзвичайно глибокому вивченню текстів поем. ‒ Складанню біографії Гомера, на основі біографічних ознак у відкритих текстах його епосів, міфів, гімнів та «Історії» Геродота. Іліа́да — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з віршів, і приписується Гомеру, найдавніша зі збережених пам’яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою і об’єднанням численних сказань Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв. Проте залишається загадкою, як автор зміг описати реалії микенского світу, які стали відомі тільки тепер, завдяки археологічним розкопкам. Гомер малює варварський, «темний світ», який зовсім не в`яжеться з культурою мікенських палаців.
КВИТОК 3 гомерівського питання, ЙОГО ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК. СУЧАСНЕ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОХОДЖЕННЯ гомерівських поем
Текст доступний на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike; також можуть діяти додаткові умови. Реєструючись, ви погоджуєтеся з угодою користувача та політикою конфіденційності. Ахіллове сухожилля, або П’яткове сухожилля — найтовще і найміцніше сухожилля людського тіла.
Гастродуоденіт – що це таке? Хронічний гастродуоденіт: симптоми і лікування
Ми володіємо тими ж знаннями що й елліни, тобто нічого достеменно. Гомер описує чисельність грецького війська у сто тисяч, багато істориків цю цифру вважають явною гіперболою. В їх арсеналі було по 50 кораблів і в кожному по 120 воїнів. Може початися запальний процес, і тоді від тренувань доведеться відмовитися, принаймні, на найближчі тижні.
Добавить комментарий
Водночас німецький філолог-класик Теодор Бергк, не визнаючи символічного значення «заручника» або «поручителя», просто вважав Гомера історичною особою. Донині ім’я поета викликає https://izmacity.com/articles/302466/yak-otrimati-novih-pidpisnikiv-v-instagram-bezkoshtovno різні гіпотези, аж до тлумачення його значення як «сліпець», «боян» тощо. Аналогії зі сліпими кобзарями легко відшукуються у різних народів, у тому числі і в українського.
АЛЕ ремесло вже початок відділятися, ремісників мало, нерідко вони робили товари НА ЗАМОВЛЕННЯ. Авторству Гомера приписувалися багато творів, але в результаті визнані тільки «Іліада», «Одіссея» і «Маргіт», остання не дійшла до нашого часу. У поемах кожна річ зрима, відчутна і барвиста.
